ВІДОКРЕ́МЛЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до
відокремити 1, 2, 4. Кут меншої кімнати,
відокремлений перегородкою з дикту й матового скла, мав
правити завідувачеві лабораторій за кабінет (Юрій Шовкопляс,
Інженери, 1956, 16); Основні галузі ремесла Київської
Русі були відокремлені від сільського господарства
(Вісник АН УРСР, 8, 1949, 43);
// відокремлено, безос.
присудк. сл. Церкву відокремлено від держави.
2. у знач. прикм. Який міститься, перебуває окремо від кого-, чого-небудь. Люди [раннього давньокам'яного віку] бродили невеликими відокремленими групами, по кілька десятків чоловік (Історія СРСР, I, 8, 1957, 3); В лісах лишалися сліди, по яких гітлерівці вишукували партизанів і загрожували існуванню відокремленого загону (Іван Ле, Клен. лист, 1960, 235).
3. у знач. прикм., грам. Який виділяється своїм змістом та інтонацією. Відокремлені члени речення; Відокремлені означення.