ВІДРІКАТИСЯ, аюся, аєшся, недок.,
ВІДРЕКТИСЯ, ечуся, ечешся, док., від кого—чого і кого, чого.
Відмовлятися від кого-, чого-небудь свідомо
позбавляти себе чогось. [Наталка:] І коли на те йде, так
знайте, що я вічно одрікаюсь од Петра і за возним
ніколи не буду (Іван Котляревський, II, 1953, 40); Тобою я навчу їх
[борців] відрікатися Життя і світа для високих дум (Іван Франко,
XI, 1952, 280); Розкажу Вам, як Хапко солоду відрікся...
(Марко Вовчок, VI, 1956, 273); — Дурна я, дурна, відреклась
від свого щастя (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 352);
//
Відмовлятися від своїх прав на престол, духовний сап
тощо. 29 липня перемогу здобув народ [французький].
Карл X відрікся від престолу і втік до Англії (Нова історія. Підручник для 8 кл., 1956, 102); Старий.. потому-таки відрікся
попівства (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 12);
// Поривати родинні чи
інші зв'язки з ким-небудь, оголосивши близького чужим.
[Прочанин:] Були такі, що й роду відреклися
(Леся Українка, III, 1952, 139);
// Відмовлятися від своїх
попередніх поглядів, вчинків, світогляду, віри і т. ін.
Люди, що відрікаються від своєї Батьківщини,
відрікаються тим самим і від свого сумління (Ярослав Галан, Перед
лицем фактів, 1949, 9); Так ніхто з селян і не побачив,
як князь Четвертинський одрікся од батьківської віри
і як його повінчали з ляхівкою (Олекса Стороженко, I, 1957, 370).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 631.