Словник української мови

ВІДРІКАТИСЯ, аюся, аєшся, недок., ВІДРЕКТИСЯ, ечуся, ечешся, док., від кого—чого і кого, чого. Відмовлятися від кого-, чого-небудь свідомо позбавляти себе чогось. [Наталка:] І коли на те йде, так знайте, що я вічно одрікаюсь од Петра і за возним ніколи не буду (Іван Котляревський, II, 1953, 40); Тобою я навчу їх [борців] відрікатися Життя і світа для високих дум (Іван Франко, XI, 1952, 280); Розкажу Вам, як Хапко солоду відрікся... (Марко Вовчок, VI, 1956, 273); — Дурна я, дурна, відреклась від свого щастя (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 352);
//  Відмовлятися від своїх прав на престол, духовний сап тощо. 29 липня перемогу здобув народ [французький]. Карл X відрікся від престолу і втік до Англії (Нова історія. Підручник для 8 кл., 1956, 102); Старий.. потому-таки відрікся попівства (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 12);
//  Поривати родинні чи інші зв'язки з ким-небудь, оголосивши близького чужим. [Прочанин:] Були такі, що й роду відреклися (Леся Українка, III, 1952, 139);
//  Відмовлятися від своїх попередніх поглядів, вчинків, світогляду, віри і т. ін. Люди, що відрікаються від своєї Батьківщини, відрікаються тим самим і від свого сумління (Ярослав Галан, Перед лицем фактів, 1949, 9); Так ніхто з селян і не побачив, як князь Четвертинський одрікся од батьківської віри і як його повінчали з ляхівкою (Олекса Стороженко, I, 1957, 370).