ВІ́ДРУХ, у, чол., рідко.
1. Те саме, що рефлекс. Ота пімста над нещасною рибою була якимсь несвідомим відрухом його глибоко потрясеного організму (Іван Франко, III, 1950, 14); Мені вже починає подобатися цей відрух огиди в Казимира, що і є найкращим доказом його моральної чистоти (Ірина Вільде, Ті з Ковальської, 1947, 16).
2. Те саме, що рух (перев. від себе) (про руку, ногу і т. ін.). Останнім відрухом відірвав руки від грудей (Іван Франко, II, 1950, 355); Хвала тобі [дівчинко] за все.. За відрухи легкі, як лебедине пір'я (Максим Рильський, Поеми, 1957, 245).