Словник української мови

ВІДСІ́К, у, чол. Ізольована частина судна. Біля відсіку стоїть вартовий (Олександр Корнійчук, I, 1955, 68); Самійло Вихор з Павлом Гризловим обійшли всі кубрики й відсіки (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 228);
//  Ізольована частина якого-небудь приміщення спеціального призначення. Віддалік колгоспники відкривали третій відсік траншеї, в якій зберігалося засилосоване бадилля молодої кукурудзи (Микола Руденко, Остання шабля, 1959, 179).