ВІДСІКАТИ, аю, аєш, недок., ВІДСІКТИ, ічу, ічеш, док., перех.
1. Сильним і швидким ударом гострого знаряддя чи холодної зброї відділяти, відокремлювати частину від цілого. На це скульптор відповів: «Це робиться дуже просто — я відсікаю все зайве і залишаю тільки те, що потрібно» (Деякі питання поетичної майстерності, 1956, 53); — А мені, братчики, адіть [гляньте-но], який шмат хвоста мечем відсікли! — мовив Кабан (Іван Франко, IV, 1950, 90); Вигуки бриніли і згасали разом з іскрами шабельних ударів.. Свириденкові відсікли вухо (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 35); * Образно. Хотіли поганці віднять у нас хату — та ми тую жадність одсікли рукату (Павло Тичина, II, 1947, 208).
2. Перетинати шлях, не допускаючи зв'язку між кимсь; відокремлювати когось від кого-, чого-небудь. — Свириде, відсікай відступ контрі (Михайло Стельмах, Кров людська.., I, 1957, 200); Їм [бійцям] треба буде кинутись на автоматників і відсікти їх від танків (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 372).
3. мат., рідко. Те саме, що відтинати 3; відрізувати. Ця точка відсікає від кожної медіани третю частину (Геометрія, I, 1956, 87).