Словник української мови

ВІДСІЛЯ, ВІДСІЛЬ, присл. З цього місця, від цього місця; звідси. Тебе прогонять відсіля (Іван Котляревський, I, 1952, 219); — Але слухай, старий, поки я не вернуся, не смій мені відсіля рушитися (Іван Франко, II, 1950, 31);
//  З цього боку, по цей бік. І відтіль гора, і відсіль гора; Поміж тими крутими горами Сходила ясная зоря (Павло Чубинський, V, 1874, 120); Відсіль обзір який гарний, подивіться! (Микола Шеремет, В партиз. загонах, 1947, 48).
♦ Ні відсіль [і] ні відтіль — невідомо з чого (на що), невідомо звідки. Та ні відсіль і ні відтіль На ту сирітську копійчину Купив садочок і хатину (Тарас Шевченко, II, 1953, 50).