ВІДСУ́ДЖУВАТИ, ую, уєш, недок., ВІДСУДИ́ТИ, уджу, удиш, док., перех.
1. від кого. Відбирати через суд матеріальні цінності тощо. — Громада присудила [землю], а суд одсудив! (Панас Мирний, II, 1954, 140); [Мартіан:] Вона від мене хоче відсудити маєтку половину (Леся Українка, III, 1952, 284); Суд відсудив на користь Генріха стару Глущукову хату (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1959, 45).
2. тільки док., розм. Порадами або обмовами, наклепами розлучити. Одраяли, одсудили, щоб ми в парі не ходили (Словник Грінченка).