ВІДСВІЧУВАТИ, ує, недок., ВІДСВІТИТИ, ітить, док.
1. тільки недок., неперех. Відбивати світло. У
печі палає.. Одсвічують весело білі стіни (Марко Вовчок, I, 1955,
124); Поверхня дошки має бути матовою і не повинна
відсвічувати (Шкільна гігієна, 1954, 236);
// Відбиватися (в
6 знач.). * Образно. В очах дітей, допитливо-розумних,
його [В. І. Леніна] очей відсвічує вогонь (Максим Рильський,
I, 1956, 274).
2. перех. Відображати, відбивати кого-, що-небудь на гладкій, дзеркальній поверхні. Витерта старанно матроськими щітками, вона [палуба] одсвічувала раннє сонце (Григорій Епік, Тв., 1958, 301); Велетенське водне дзеркало відсвічувало темну голубінь і мерехтливі зорі неба (Семен Журахович, До них іде.., 1952, 116); Маленький поточок не може ще в собі відбити всіх людей, що до нього приходять, не може відсвітити захмареного неба над собою (Павло Тичина, III, 1957, 450).
3. неперех. Мати додатковий відтінок кольору при основному; відливати якимсь кольором. Робітниці передавали з рук до рук рудуватий брусочок, що відсвічував антрацитом (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 473); Волосся теж відсвічувало золотом (Олександр Копиленко, Вибр., 1948, 97).
4. тільки док., неперех. Просвітити протягом певного часу. Сонце ще не сходило, а місяць, відсвітивши за ніч неозорим просторам, тане в небі, як зелений окраєць криги (Олесь Донченко, IV, 1957, 525).