Словник української мови

ВІДТІЛЯ, ВІДТІЛЬ, присл. З того місця; звідти. Дали нам Греки прочухана І самого Енея-пана В три вирви вигнали відтіль (Іван Котляревський, I, 1952, 71); Загін Гарика поспішив на околицю лісу, щоб відтіля спостерігати бій (Микола Трублаїні, III, 1956, 121);
//  З того боку. І відтіль гора, І відсіль гора (Павло Чубинський, V, 1874, 120); Застукала ляда; Бігає човник відтіль і відсіль... (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 104).
♦ Ні відсіль, ні відтіль див. відсіля.