в означеннях
Тлумачення, значення слова «відтягати»:

ВІДТЯГАТИ, аю, аєш і ВІДТЯГУВАТИ, ую, уєш, недок., ВІДТЯГТИ і ВІДТЯГНУТИ, ягну, ягнеш, док. у перех.

1. Тягнучи кого-, що-небудь по поверхні чогось, переміщати, пересувати в інше місце. Санітарки.. кинулись відтягувати поранених в городи подалі від соломи (Олесь Гончар, Таврія.., 1957, 611); Електромотор внизу на відкаточному штреку почав діяти, сталевий, трос намотувався, відтягав струга назад (Юрій Яновський, I, 1958, 148); Вони взяли за ноги тіло Семена, одтягли до баюри і вкинули в воду (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 100); Іван вихопив у неї з рук мотузку, відтяг саночки до купи гною і перевернув догори полозками (Степан Чорнобривець, Потік.., 1956, 314);
//  Переборюючи опір, насильно відводити когось від кого-, чого-небудь. — Не пускає мене, вхопила обома руками за руку. А родичка її одтягає од мене (Марко Вовчок, VI, 1956, 250); Схопивши за нашийник сірого пса, він відтяг його від парубка... (Олесь Донченко, III, 1956, 52);
//  Відсувати, витягати що-небудь засунуте (засув, затвор і Т. ін.). Відтягла засувку, розчинила обережно двері (Антон Хижняк, Тамара, 1959, 138); Литка відтяг затвор, попробував, як працює спуск (Григорій Епік, Тв., 1958, 145);
//  Відводити військові підрозділи з однієї позиції на іншу. Непомітно для ворога Іванко відтягнув своїх у ліс (Антон Хижняк, Д. Галицький, 1958, 124);
//  Певними діями, маневрами змушувати супротивника змінити рух, дії в потрібному напрямку. Комісар не розгубився. Дав розпорядження партизанам відтягти ворога вбік (Юрій Яновський, I, 1958, 279);
//  Змінювати звичайне положення чого-небудь. Мотузки були напнуті туго, немов струни.. — велика вага відтягала їх до землі (Юрій Смолич, II, 1958, 42); Дві чорних важких коси відтягали назад дівочу голову (Михайло Стельмах, Вел. рідня, 1951, 662);
//  Тягти щось пружне, еластичне в певному напрямі від чого-небудь. Іванові руки безперестанку мнуть тепле овече вим'я, одтягають дійки (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 324); Заклав [Головань] великі пальці за підтяжки, відтягнув їх і відпустив (Микола Руденко, Остання шабля, 1959, 73).
Відтягати (відтягти, відтягнути) наголос — перетягати наголос з наступного складу слова на один із попередніх. Певні слова, утворені сполученням ні та відповідних займенникових слів, відтягають наголос на попередній склад проти основного слова (Курс сучасної української літературної мови, I, 1951, 510).

2. перен. Відривати кого-небудь від якогось заняття, дії, роздумів. — Все сидить, і од стола трудно його одтягти (Нечуй-Левицький, I, 1956, 393); — Доброго боршу наварили.. За вуха не од тяг би (Андрій Головко, I, 1957, 254); Мабуть, Олекса, даючи батькового листа полковникові, був певен, що цей документ відтягне Турбая від тяжких роздумів про Ларису (Микола Руденко, Остання шабля, 1959, 291).
 Відтягати (відтягти, відтягнути) увагу — те саме, що Відвертати (відвернути) увагу (див. відвертати). Сівши в крісло, хотів [Ваденін] переглянути деякі папери, що лежали на столі, та враження дня відтягали його увагу (Гордій Коцюба, Нові береги, 1959, 187); Їй [буржуазії] за всяку ціну треба було відтягнути увагу народних мас від конгресу (Павло Тичина, II, 1957, 32).

3. також неперех., перен. Переносити на пізніший строк; відкладати. Коген, здається, роздобув уже гроші, хоч відтягає з дня на день з своїм приїздом (Михайло Коцюбинський, III, 1955, 194); Пуск електростанції спершу призначили на Жовтневі свята, але колгоспники запротестували: чого відтягувати до свят? (Микола Руденко, Остання шабля, 1959, 532); Не надовго вдалося буржуазії відтягти революційну кризу, породжену війною (Ленін, 23, 1950, 278); Кожний день, кожна ніч зближала його до страшного дня, не можна було.. відтягнути (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 196).

4. Дією ваги викликати почуття втоми, болю. Важкі рюкзаки відтягували плечі (Радянська Україна, 16.III 1961, 4); Та й одтягала ж була тоді Галя свої немічні ще, молоденькі руки з досить тяжким уже хлопчиком (Євген Кротевич, Сини.. 1948, 25).

5. техн. Куючи, видовжувати що-небудь. І третій [син] — не для забавки — для захисту орача, із лишку тієї плавки важкого відтяг меча (Микола Рудь, Дон. зорі, 1958, 21); Відтягувати диск у бороні; Відтягнути шину.

6. заст. Забирати, віднімати що-небудь у когось (переважно через суд). — Я ж не його землю одтягала, — за свою клопоталася (Панас Мирний, III, 1954, 58); [Шевченко:] Цей домик відтягав у них цей каїн, Отой кравець (Іван Кочерга, III, 1956, 194); — Це, мабуть, свекрушище помагала їм мірять [город]! Це вона припустила собі на один пояс вздовж та на два пояси впоперек, ще й ріжок у бузині собі одтягла (Нечуй-Левицький, II, 1956, 355).

7. діал. Віднімати. Він числив і числив, зводив суми, відтягав і знов складав (Іван Франко, VIII, 1952, 353).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, . — Стор. 651.

Коментарі (0)