ВІДТУ́ЛИНА, и, жін., розм. Отвір у чому-небудь;
діра. Через невелику.. відтулину в печеру входив холодний
свіжий ранок (Дмитро Бедзик, Дніпро.., 1951, 236); Як
тільки Самійло Яшний промовив «амінь», молодший
помічник ткнув чопа у відтулину бочки (Федір Бурлака, О. Вересай,
1959, 74).
Очна відтулина, розм. — те саме, що Очна ямка
(див. очний). З вигляду очних відтулин.. було ясно, що це
сидить перед ними мертвяк (Юрій Смолич, I, 1958, 190).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 651.