Словник української мови

ВІДТУ́ЛИНА, и, жін., розм. Отвір у чому-небудь; діра. Через невелику.. відтулину в печеру входив холодний свіжий ранок (Дмитро Бедзик, Дніпро.., 1951, 236); Як тільки Самійло Яшний промовив «амінь», молодший помічник ткнув чопа у відтулину бочки (Федір Бурлака, О. Вересай, 1959, 74).
 Очна відтулина, розм. — те саме, що Очна ямка (див. очний). З вигляду очних відтулин.. було ясно, що це сидить перед ними мертвяк (Юрій Смолич, I, 1958, 190).