ВІДВЕ́РТО. Присл. до відвертий. — Я говоритиму з вами відверто й щиро (Олесь Донченко, V, 1957, 515); Ганна Іванівна одверто заздрила тим, хто вміє веселитися (Юрій Шовкопляс, Інженери, 1956, 455).
ВІДВЕ́РТО. Присл. до відвертий. — Я говоритиму з вами відверто й щиро (Олесь Донченко, V, 1957, 515); Ганна Іванівна одверто заздрила тим, хто вміє веселитися (Юрій Шовкопляс, Інженери, 1956, 455).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 563.