ВІДВІ́ЧНО. Присл. до відвічний. Віють одвічно солоні вітри (Микола Нагнибіда, Пісня.., 1949, 64); Одвічно людина прагнула до світла (Знання та праця, 5, 1966, 4).
ВІДВІ́ЧНО. Присл. до відвічний. Віють одвічно солоні вітри (Микола Нагнибіда, Пісня.., 1949, 64); Одвічно людина прагнула до світла (Знання та праця, 5, 1966, 4).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 565.