ВІДВОЛІКАТИ, аю, аєш, недок., ВІДВОЛОКТИ, очу, очеш і ВІДВОЛІКТИ, ічу, ічеш; мин ч. відволік, локла, ло; док., перех.
1. Волочучи кого-, що-небудь, віддаляти від певного місця. Я вже живосилом одволокла Катрю од дверей хатніх (Марко Вовчок, I, 1955, 202); [Стеха:] Весною коровка одійшла, думка була, що ось-ось буде з телям, аж прийшлось у прірву її відволокти (Марко Кропивницький, I, 1958, 462).
2. перен. Відвертати, відривати когось або щось від
кого-, чого-небудь. У вихідний день школяреві
рекомендується читати художню літературу, яка не
тільки розвиває, але й відволікає його від звичайних
інтересів (Шкільна гігієна, 1954, 265); Згадка на якусь мить
відволікає думи Христини від дійсності (Михайло Стельмах,
Хліб.., 1959, 591); Вже минула буря. Бенедикт зробив
своє, відволік від себе Андріїв гнів (Антон Хижняк, Д.
Галицький, 1958, 94).
♦ Відволікати (відволікти́) увагу — те саме, що
Відвертати увагу (див. відвертати). Ми говорили про
інше, але мою увагу весь час одволікали гнізда лелек на
хатах (Юрій Смолич, День.., 1950, 70); Коли [Л. Ліницька]
починала читати, то хотіла лише відволікти́ увагу
товаришів од гірких думок (Юхим Мартич, Повість про нар.
артиста, 1954, 199).
3. також без додатка і з інфін., перен. Відтягати виконання чого-небудь на пізніше. — Казав — затули [вікно] чим-небудь, чого одволікаєш? (Степан Васильченко, II, 1959, 214); Фурманам сподобалась шляхтичева садиба, і вони все одволікали запрягати: в одного з возом щось трапилось, а другий, бач, коні не встиг підгодувати (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 60).