в означеннях
Тлумачення, значення слова «відживати»:

ВІДЖИВАТИ, аю, аєш, недок., ВІДЖИТИ, иву, ивеш; мин. ч. віджив, жила, ло; мн. віджили; док.

1. Закінчувати своє життя, існування; відмирати. Старе одживає, нове — народжується (Остап Вишня, II, 1956, 143).
 Відживати (віджити) своє (свій вік і т. ін.) — наближатися до кінця свого життя, існування. Вона віджила своє, тепер скніє та возиться з ліками (Леся Українка, III, 1952, 530); Після того як молоді дерева почнуть плодоносити, старі, коли вони відживуть свій вік, викорчовують (Колгоспник України, 2, 1957, 31).

2. Ставати знову живим; оживати. Коли пригріло весняне сонце і дерева почали відживати,.. знайшлося немало охочих до березового соку (Василь Козаченко, Сальвія, 1959, 196); Оперований хворий знову віджив.

3. перен. Виникати, з'являтися знову (про почуття, думки тощо); відроджуватися. При вільнішій годині і минуле горе в серці відживає (Іван Франко, I, 1955, 130); Чую — одживають десь у грудях свіжі струмочки, підводяться зів'ялі надії (Степан Васильченко, II, 1959, 272); Давно пережиті дні й події зачали відживати, набирати давніх красок [барв] і життя, ясніли давнім промінням (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 3).

4. перен. Ставати знову бадьорим, жвавим, життєрадісним. Чую, як мій дух росте на силі, як він відживає (Осип Маковей, Вибр., 1954, 361); Між товариством став він скоро одживати, став виявляти здібності до вчення, осмілів (Степан Васильченко, I, 1959, 158); Віджили старі сивоусі діди. Загомоніли, заворушилися. І теж кинули шапки вгору (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 478);
//  Повертатися до нормального фізичного стану. За три дні спочинку.. тіло [Григорія] почало відживати (Дмитро Бедзик, Дніпро.., 1951, 151); — Віджив я при тобі, дитино моя! — каже. — І тілом, і духом віджив (Іван Франко, III, 1950, 100).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, . — Стор. 583.

Коментарі (0)