ВІ́ЯННЯ, я, сер.
1. Дія за значенням віяти 1, 2, 4. Земля — гола і чорна — затужавіла, як крига, під морозяним віянням (Юрій Смолич, Ми разом.., 1950, 30); Віяння зерна.
2. перен. Ідеї, суспільно-політичні напрями тощо, характерні для певного часу. Українці, відкликаючись на віяння часу і потреби суспільності, почали й собі творити нову літературу на народній мові (Іван Франко, XVI, 1955, 222); Нові віяння, події суспільно-політичної дійсності розкриваються в романі [«Юрко Крук»] крізь призму дитячого, а потім юнацького сприйняття (Радянське літературознавство, 3, 1957, 15).