ВІЯТИ, вію, вієш, недок.
1. неперех. Рухатися (про
повітря). Віє весняний благий вітрець (Марко Вовчок, VI,
1956, 261); Уже третій тиждень віяв суховій (Петро Панч,
II, 1956, 432);
// Розноситись, ширитись у повітрі. Віють
з поля чудові пахощі од нестиглого зерна і польових
квіток (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 17).
♦ Звідки вітер віє див. вітер; Куди вітер віє див.
вітер.
2. чим, безос. неперех. Обдавати подувом пахощів,
холодом і т. ін. Із садочка красно Пахощами віє (Михайло Старицький,
Поет. тв., 1958, 33); Від граніту віяло холодом і запахом
водоростей (Олександр Ільченко, Серце жде, 1939, 82);
// перен.
Віддавати чимось, поширюватися. Від його [М.
Чернишевського] творів віє духом класової боротьби (Ленін,
20, 1950, 220); Від зіщуленої постаті візника.. віяло
безнадійною покірністю (Оксана Іваненко, Тарасові шляхи, 1954, 331).
3. неперех. Маяти, розвіватися. Соціалізму стяг над
нею [Болгарією] гордо віє (Максим Рильський, Дал. небосхили,
1959, 44);
// чим. Махати. Над бездонними глухими
ущелинами віють крилами чорні птахи (Олесь Донченко, II, 1956,
410); Щось віє покривалами тонкими, так прудко-прудко,
крутячись у танці... (Леся Українка, I, 1951, 303).
4. перех. і без додатка. Очищати зерно на вітрі або віялкою. Чіпка — на току, коло хліба порається: молотить, та віє, та околот в'яже... (Панас Мирний, II, 1954, 139); Цей день так і минув: біля воза до обіду провозилися, по обіді в клуні віяли зерно (Андрій Головко, II, 1957, 136); На току колгоспниці віють пшеницю (Радянська Україна, 7.VIII 1946, 1).