ВІ́ХОЛИТИ, ить, недок., рідко.
1. Піднімаючи сніг
угору, крутити ним. Різучий вітер крутив і віхолив по
дорозі, жбурляв колючим снігом за шию (Юрій Збанацький, Єдина,
1959, 72);
// безос. Мете, крутить снігом. Надворі
віхолить.
2. Розвіватися, майоріти. Передав старшині вісім тисяч червінців золотом серед поля, де віхолив стяг його величності (Іван Ле, Україна, 1940, 176).