Словник української мови

ВІКОДА́ВНІЙ, я, є. Те саме, що віковий 2; віковічний. І не видно вже хмар на обрії, бачу я, ліс вікодавній стіною зростає (Степан Васильченко, II, 1959, 71); На Переяславській раді .. здійснилися вікодавні прагнення українського народу з'єднатися з братнім великим російським народом (Микола Бажан, Наша.. Москва, 1951, 23);
//  Зроблений дуже давно; старовинний. Він гідно поніс рясноту тіла і ряси до Солохи, якому не раз привозив на продаж вікодавні біблії (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 344).