Словник української мови

ВІЛ, вола, чол. Кастрований бик, якого використовують як тяглову силу. Іде Марко з чумаками. Ідучи співає, Не поспіша до господи — Воли попасає (Тарас Шевченко, I, 1951, 322); Воли парубчак спинив, виліз із борозни на обліг (Андрій Головко, II, 1957, 11);  * Образно. Генеральський приказ [наказ], з нагайкою в руках, зробив до ладу своє діло. Він.. з завзятих степовиків понаробив покірних волів (Панас Мирний, I, 1954, 98);  * У порівняннях. Та чого це ти насупився, як віл перед обухом? (Яків Мамонтов, Тв., 1962, 107).
♦ Вола б з'їв — дуже голодний. Здається, вола б з'їв... і черствий хліб здавався смачним! (Панас Мирний, II, 1954, 145); Волам хвости крутити, зневажл. — виконувати примітивну, нескладну, часто брудну, низькооплачувану роботу. — Поголовував трохи і досить — йди волам хвости крутити, коли людьми управляти не вмієш (Юрій Збанацький, Переджнив'я, 1960, 146); Їхати (поїхати) як волами — їхати дуже повільно; Працювати (робити), як віл [у ярмі] — дуже важко й багато працювати. Сливе дві неділі робила Олександра, як віл у ярмі (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 68); [Маруся:] А чим же тобі не добра Марта? Що всім годить та робить, як сірий віл? (Степан Васильченко, III, 1960, 94); Чорний віл на ногу наступив див. наступати.