ВІНЧА́ЛЬНИЙ, а, е. Стос. до вінчання, признач. для нього. Він наближався до сходів і.. виспівував вінчальну пісню (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 279); [Аліна:] То я вам привезла свою вінчальну сукню показати... (Сава Голованівський, Поезії, 1955, 236).
ВІНЧА́ЛЬНИЙ, а, е. Стос. до вінчання, признач. для нього. Він наближався до сходів і.. виспівував вінчальну пісню (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 279); [Аліна:] То я вам привезла свою вінчальну сукню показати... (Сава Голованівський, Поезії, 1955, 236).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 678.