в означеннях
Тлумачення, значення слова «вінчати»:

ВІНЧАТИ, аю, аєш, недок., перех.

1. поет. Прикрашати що-небудь вінком і т. ін. Ті колосся вінчають наш герб (Микола Нагнибіда, Вибр., 1950, 77); Дві товсті русяві коси скромно, але й зі смаком короною вінчали горду голівку (Іван Ле, Право.., 1957, 11).

2. Відзначати когось лавровим вінком, нагородою і т. ін. за певні досягнення, перемогу. Чола не вінчали лавровії віти, Тернів не скрашали ні злото, ні квіти, Страждали співці в самоті (Леся Українка, I, 1951, 172); Орден Леніна щедро вінчає І професора, й коваля (Терень Масенко, Срібна дорога, 1946, 6).

3. перен. Завершувати, закінчувати що-небудь. Наш славен труд вінчають жнива (Павло Усенко, На.. берегах, 1951, 49); На цьому й можна повість закінчить... Кінець? Тим кращий він, якщо вінчає Оповідання наше в слушну мить (Леонід Первомайський, II, 1958, 225).

4. Виконувати шлюбний церковний обряд. — Станеш попом,.. будеш божу службу правити, народжених хрестити, померших ховати, молодих вінчати?.. Чи як? (Панас Мирний, I, 1954, 340); Одної неділі справляли весілля Настине з Петром, другої вінчали Гната (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 26);  * Образно. Трудом оновлену для нас, заквітчану в квітки, із Комунізмом Землю час вінчає на віки (Іван Гончаренко, Вибр., 1959, 346).

5. заст. Класти на голову вінець на знак надання високої влади (царської, королівської тощо). А потім ченці одягли Тебе в порфіру. І вінчали, Як ту царицю... (Тарас Шевченко, II, 1953, 323).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, . — Стор. 678.

Коментарі (0)