ВІНОК, нка, чол.
1. Квіти, листя, гілки і т. ін.,
сплетені в коло, яким звичайно прикрашають голову.
Дівчата танцюють.. Мають на головах вінки з квіток
(Нечуй-Левицький, III, 1956, 315); В вінку з пшеничного колосся
Почесна грамота за труд (Ігор Муратов, Весілля.., 1949,
7); * Образно. Свята Правда буде квітчати високе
чоло славетного Співця-Баяна невмирущим вінком слави
(Панас Мирний, V, 1955, 317);
// Зробл. з квітів, зілля і т. ін.
прикраса, яку кладуть на могилу. Десь перед входом на
кладовище, серед вінків, що пахли свіжою глицею,
Лариса несподівано помітила схилену голову Турбая (Микола Руденко,
Остання шабля, 1959, 76);
// у знач. присл. вінком.
Говорила коротко, іноді торкаючись густої коси, що була
закладена вінком на голові (Василь Кучер, Чорноморці, 1956,
319).
♦ Забрати вінок — позбавити незайманості. — Вона
не тяжка, але вінок забрав я в неї... (Ірина Вільде, На порозі,
1955, 340); Загубити вінок — утратити незайманість.
Удівонька свою дочку била: де ти, дочко, вінок загубила?
(Словник Грінченка); Лавровий вінок — символ слави, перемоги,
нагороди. [Убийбатько:] Хіба ще хто хоче
прославитись, крім мене? Хто ж цей, сказати б, мій
конкурент на лавровий вінок? (Іван Микитенко, I, 1957, 414); Носити
вінок — бути незайманою дівчиною. Уже тобі не вінок
носити (Номис, 1864, № 8825); Терновий вінок —
символ страждання. Трагізм особистого життя часто
вплітається в терновий вінок життя народного
(Михайло Коцюбинський, III, 1956, 41); Як у вінку — дуже гарно, чисто.
В хаті було як у вінку (Олесь Гончар, I, 1954, 291).
2. перен. Коло, яке утворюють певні предмети. А ось і двір на горбі, окружений вінком високих ясенів (Іван Франко, VII, 1951, 290); А ген далі,.. понад краями округлого ставу, тихо завмер у місячному сяйві зачарований вінок сріблястих верб (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 59).
3. перен. Низка пісень, оповідань і т. ін. І дід обтер слезу [сльозу] і нагадав собі свою молодість. Вінок споминів разом з весняним сонцем найшов на серце (Василь Стефаник, III, 1954, 95); Хоровий ансамбль.. проспівав цілий вінок власних пісень (Народна творчість та етнографія, 1, 1957, 25).
4. Коса, сплетена з цибулі, часнику тощо. — Чи давно ж ти постягав у мене з жердки вінки цибулі, повисмикував з-під стріхи свячене маковійове зілля (Нечуй-Левицький, II, 1956, 22); Іноді часник сплітають у вінки (Овочівництво, 1956, 307).