ВІРА 1, и, жін.
1. Упевненість у чомусь, у здійсненні
чого-небудь. Йшла [Соломія] уперто і завзято, з вірою,
що її широкі й високі груди зламають усі перешкоди
(Михайло Коцюбинський, I, 1955, 364); Вірю я в правду свого ідеалу,
і коли б я тую віру зламала, віра б зламалась у власне
життя (Леся Українка, I, 1951, 271); У кого віра в правду є,
Той всюди переможе (Сергій Воскрекасенко, Поезії, 1951, 76);
// у кого.
Впевненість у позитивних якостях кого-небудь, у
правильності, розумності чиєїсь поведінки. Я завжди був
великим оптимістом і дотепер не втратив віри у людей,
у перемогу всього світлого над темрявою і злом (Михайло Коцюбинський,
III, 1956, 281).
2. Те саме, що довір'я. Без міри нема віри (Номис,
1864, № 10614); Дуже Вам дякую за ту віру, яку маєте
до мене, бажаючи накласти на мене високий обов'язок
стежити за Вашими виданнями (Михайло Коцюбинський, III, 1956,
261); Бував Тодось в Китаї і в Сибіру, Здається, навіть
добував жень-шень; — І я, малий, мав цілковиту віру
До довгих і кошлатих теревень (Максим Рильський, I, 1956,
174).
Віри не йметься кому — не віриться комусь. І давно
вже кохає [Маруся]. А все ще віри мені не йметься
(Марко Вовчок, I, 1955, 228); Вірою і правдою служити (догоджати
і т. ін.) кому, заст. — з усією відданістю служити
і т. ін. комусь. — Треба ..оправдати вибори, вірою і
правдою послужити громаді (Панас Мирний, III, 1954, 283); А та
[сестра] не знає, чи цілувати, чи лаяти свого брата, який
вірою і правдою догоджає панам і гне кирпу перед
селянським родом (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 14); Жити
(сидіти) на віру — бути одруженим без офіційного
оформлення шлюбу. Він ублагає Настю сидіти з ним
на віру... (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 35); Зі своєю ж дружиною
Матвій жив на віру, твердо вирішивши, що так йому буде
спідручніше: невінчана жінка таки побоїться з кимось
скочити через пліт (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 89); [Не]
йняти віру [віри] кому, чому — [не] вірити кому-,
чому-небудь. — Моя ти любо! мій ти друже! Не ймуть нам
віри без христа (Тарас Шевченко, II, 1953, 345); Шпаки, я знаю,
брешуть дуже, А дурні їм і віру ймуть (Леонід Глібов, Вибр.,
1951, 75); Приймати (прийняти) на віру — вірити в
що-небудь без доказів. Дивись, радій; Та не приймай
на віру, Що вже кінець мандрівці і журбі (Любомир Дмитерко, Осінь..,
1959, 14); Продавати (продати) на віру, рідко —
продавати в кредит, з оплатою пізніше.
3. рел. Визнання існування бога, переконання в
реальному існуванні чогось надприродного. Тут
довелося зачепити питання і про бога і про чорта, про віру
в першого і про всякі мудрощі другого (Панас Мирний, V, 1955,
406); У похоронному інвентарі.. знаходять різноманітні
амулети, пов'язані з вірою в їх захисну силу (Археологія,
VIII, 1953, 72);
// Те або інше релігійне вчення,
віровизнання. — Котилися І наші козачі Дурні голови, за
правду, За віру христову (Тарас Шевченко, II, 1953, 26); Народ
галицький зовсім не такий вже сфанатизований до унії
чи до якої іншої форми віри (не кажу до самої віри), як
то хочеться представити попам (Леся Українка, V, 1951, 36).