в означеннях
Тлумачення, значення слова «віра»:

ВІРА 1, и, жін.

1. Упевненість у чомусь, у здійсненні чого-небудь. Йшла [Соломія] уперто і завзято, з вірою, що її широкі й високі груди зламають усі перешкоди (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 364); Вірю я в правду свого ідеалу, і коли б я тую віру зламала, віра б зламалась у власне життя (Леся Українка, I, 1951, 271); У кого віра в правду є, Той всюди переможе (Сергій Воскрекасенко, Поезії, 1951, 76);
//  у кого. Впевненість у позитивних якостях кого-небудь, у правильності, розумності чиєїсь поведінки. Я завжди був великим оптимістом і дотепер не втратив віри у людей, у перемогу всього світлого над темрявою і злом (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 281).

2. Те саме, що довір'я. Без міри нема віри (Номис, 1864, № 10614); Дуже Вам дякую за ту віру, яку маєте до мене, бажаючи накласти на мене високий обов'язок стежити за Вашими виданнями (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 261); Бував Тодось в Китаї і в Сибіру, Здається, навіть добував жень-шень; — І я, малий, мав цілковиту віру До довгих і кошлатих теревень (Максим Рильський, I, 1956, 174).
 Віри не йметься кому — не віриться комусь. І давно вже кохає [Маруся]. А все ще віри мені не йметься (Марко Вовчок, I, 1955, 228); Вірою і правдою служити (догоджати і т. ін.) кому, заст. — з усією відданістю служити і т. ін. комусь. — Треба ..оправдати вибори, вірою і правдою послужити громаді (Панас Мирний, III, 1954, 283); А та [сестра] не знає, чи цілувати, чи лаяти свого брата, який вірою і правдою догоджає панам і гне кирпу перед селянським родом (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 14); Жити (сидіти) на віру — бути одруженим без офіційного оформлення шлюбу. Він ублагає Настю сидіти з ним на віру... (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 35); Зі своєю ж дружиною Матвій жив на віру, твердо вирішивши, що так йому буде спідручніше: невінчана жінка таки побоїться з кимось скочити через пліт (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 89); [Не] йняти віру [віри] кому, чому — [не] вірити кому-, чому-небудь. — Моя ти любо! мій ти друже! Не ймуть нам віри без христа (Тарас Шевченко, II, 1953, 345); Шпаки, я знаю, брешуть дуже, А дурні їм і віру ймуть (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 75); Приймати (прийняти) на віру — вірити в що-небудь без доказів. Дивись, радій; Та не приймай на віру, Що вже кінець мандрівці і журбі (Любомир Дмитерко, Осінь.., 1959, 14); Продавати (продати) на віру, рідко — продавати в кредит, з оплатою пізніше.

3. рел. Визнання існування бога, переконання в реальному існуванні чогось надприродного. Тут довелося зачепити питання і про бога і про чорта, про віру в першого і про всякі мудрощі другого (Панас Мирний, V, 1955, 406); У похоронному інвентарі.. знаходять різноманітні амулети, пов'язані з вірою в їх захисну силу (Археологія, VIII, 1953, 72);
//  Те або інше релігійне вчення, віровизнання. — Котилися І наші козачі Дурні голови, за правду, За віру христову (Тарас Шевченко, II, 1953, 26); Народ галицький зовсім не такий вже сфанатизований до унії чи до якої іншої форми віри (не кажу до самої віри), як то хочеться представити попам (Леся Українка, V, 1951, 36).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, . — Стор. 679.

Коментарі (0)

ВІРА 2, виг. У мові моряків, будівельників і т. ін. — команда при вантажних роботах, що означає: «піднімай!», «вгору!»; протилежне майна. Час від часу чути слова, такі звичні на будовах: — Віра! Майна! (Радянська Україна, 11.XII 1960, 3).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, . — Стор. 679.

Коментарі (0)