ВІ́РЧИЙ, а, е. Який свідчить про доручення комусь
чого-небудь. [Бжостовський:] Завтра ж їду
сам до Носівки, а поки потурбуйтеся повернути мені
мого вірчого листа на управління справами — зараз же
(Іван Кочерга, I, 1956, 65).
▲ Вірчі грамоти — документи, які засвідчують
призначення певної особи дипломатичним представником
у якій-небудь державі.
Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 682.