ВІ́РНИЙ, а, е.
1. Який заслуговує довір'я; постійний
у своїх поглядах і почуттях; відданий. — Усе буде, як
кажеш, — промовила вірна, віддана дружина (Марко Вовчок,
I, 1955, 364); І я учитимусь як слід, і буду вірним сином
найкращої на цілий світ моєї Батьківщини! (Наталя Забіла,
Одна сім'я, 1950, 30);
// Який відзначається відданістю.
Знов зрина жадання Тихої розмови, Щирого братання,
Вірної любові! (Михайло Старицький, Поет. тв., 1958, 33); От так
маєш! За тридцятилітню вірну службу така заплата
(Іван Франко, II, 1950, 102);
// чому. Який незмінно дотримується
чого-небудь, не зраджує. Вірна заповітам В. І. Леніна,
Комуністична партія Радянського Союзу розглядає
будівництво комунізму в нашій країні як своє велике
інтернаціональне завдання (Комуніст України, 10, 1966, 9).
Бути (лишатися і т. ін.) вірним собі — лишатися
таким, як і завжди; бути незмінним. Старий генерал,
якого сусіди вважали «червоним» і небезпечним, завжди
лишався вірним собі (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 383).
2. розм., рідко. Те саме, що правильний 1; правдивий, точний. А шлях наш — вірний, бо це — шлях, до якого рано чи пізно неминуче прийдуть і всі інші країни (Ленін, 33, 1951, 131); — Краще давай я постукаю і послухаю тебе, і тоді ми поставимо вірний діагноз (Оксана Іваненко, Вел. очі, 1956, 35).
3. розм., рідко. Те саме, що неминучий; певний. Погнали його на вірну смерть, скласти свою.. голову (Іван Цюпа, Три явори, 1958, 15).
4. у знач. ім. вірні, них, мн., рел. Про людей, які неухильно дотримуються догматів якоїсь віри, релігії; правовірні. [Прісцілла:] Не можна, друже, нам, християнам, слухати прохання [не ходити на зібрання], бо то ж інакше половина вірних одкинутися мусила б од віри (Леся Українка, II, 1951, 381); На небі, кажуть папи, для вірних, для римо-католиків — самий рай... (Остап Вишня, I, 1956, 456).