в означеннях
Тлумачення, значення слова «вірити»:

ВІРИТИ, рю, риш, недок.

1. у що та без додатка. Бути впевненим, переконаним у чому-небудь. [Хвора:] Нехай умру, та думка не умре! В таке безсмертя й я привикла вірить (Леся Українка, I, 1951, 118); Та любо вірити, що знов земля цвістиме І новий плід зачне (Максим Рильський, I, 1956, 84);
//  у кого. Бути впевненим у кому-небудь, вважати когось гідним довір'я. Я знаю тебе [Галю],.. я вірю в тебе навіть тоді, коли, певне, ніхто інший не вірив би (Леся Українка, III, 1952, 680); Іван Франко вірив у свій народ (Павло Тичина, III, 1957, 165).

2. у що, чому та без додатка. Приймати щось за правду. І почне їй усякі теревені правити, розважаючи її; то, сердешна, хоч і не зовсім, а часом було трошки стане вірити (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 454); Пріська не знала, чому вірити, кого слухати (Панас Мирний, III, 1954, 16); Ні разу я і в лютому вогні В передчуття не вірив на війні (Олександр Підсуха, Поеми, 1954, 5).

3. кому. Мати довір'я до когось. Я чогось ні на крихту не вірю йому, коли він що каже (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 181); [Гайдай:] Як собі, вірять йому товариші: з тих він, що голову дасть відрубати, аби лиш революція жила! (Олесь Гончар, Таврія.., 1957, 301).
 Вірити на слово — вірити лише словам, без будь-якого фактичного підтвердження. [Диякон:] Усі ми здавна знаємо Прісціллу і можемо їй вірити на слово (Леся Українка, II, 1951, 410); Не вірити своїм (власним) вухам — дивуватися, почувши щось. — Що ви кажете? — не вірила вона власним вухам (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 318); Не вірити своїм (власним) очам — дивуватися, побачивши щось. Жандарм зразу сам своїм очам не вірив (Іван Франко, II, 1950, 28); Самому собі не вірити — сумніватися в правильності сприймання чогось. Наум дивиться і сам собі не вірить, чи се він, чи не він (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 66).

4. Бути релігійним; вірувати. — Адже й гяури вірять в аллаха!.. (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 287); Інститут мав свою церкву. Ходити до неї слід було.. обов'язково. Тут я й перестав вірити в бога, в чому й признався на сповіді законовчителю отцю Олександрові, єдиній ліберальній людині з усіх наших учителів (Олександр Довженко, I, 1958, 14).

5. тільки 2 ос. одн. і мн. Вставне слово, що вживається для більшого переконання того, до кого звернена мова. [Химка:] Вірите, — часом шматка ..хліба недоставало [не вистачало] (Панас Мирний, V, 1955, 221); — Голова в мене розболілась так, що, вірите, ледве до ліжка доплентався, — скривився Макар Іванович (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 166); — А миршавий який, старий, нещасний! От у нас був командир. — І ти не можеш заспокоїтись? — Віриш, убив він мене, цілий тиждень не спатиму (Юрій Яновський, II, 1958, 120).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, . — Стор. 680.

Коментарі (0)