ВІ́ШАТИСЯ, аюся, аєшся, недок.
1. Займати висяче
положення; підвішуватися.
♦ На шию вішатися кому — нав'язуватися кому-небудь
(про нескромних жінок). Чимало вони світу
пройшли — і усюди ж то дівчата їм на шию вішались
(Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 430); Тут сама набивалася йому,
трохи не на шию йому вішалася, поки з нею одружився,
а в кілька неділь по весіллю покинула його (Іван Франко, III,
1950, 179).
2. Кінчати життя самогубством через повішення.
[Любов:] Пам'ятаєте, в одному романі Золя маляр
вішається з розпачу, бо не може барвами змалювати свій
ідеал (Леся Українка, II, 1951, 10).
♦ Хоч вішайся — уживається для вираження
відчаю, безсилля у зв'язку з неможливістю вийти з
важкого становища, зробити що-небудь. Ну, хоч вішайся, хоч
крізь землю провались на якийсь час, щоб усі ті злі язики
примовкли (Василь Козаченко, Сальвія, 1959, 211); — Нудно мені
стало в Криничках, як ви пішли. Так нудно, що хоч
вішайсь (Олесь Гончар, II, 1959, 246).