ВІ́ТРІВ, рова, рове. Прикм. до вітер. — Перше гнав.., як вітрів батько, а тепер чого се почав приставати? (Марко Вовчок, I, 1955, 70); Серед вітрового посвисту він почув сторонній, чужий звук (Олесь Донченко, II, 1956, 37); * Образно. На повне серце пий земне життя широке, Гойдайся і пливи на вітровім крилі (Максим Рильський, Поеми, 1957, 226).