ВІТРЯЧО́К, чка, чол.
1. Зменш. до вітряк 1. Була у неї земелька, скотинка, був і вітрячок (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 422); Хуторяни мірошником його прозвали, бо збудував він собі вітрячок (Олекса Стороженко, I, 1957, 213).
2. Дитяча забавка, подібна до вітряка. Потім Марко показував свого нового вітрячка з торохтілкою: вітер дме, млинок крутиться і торохтить (Олександр Копиленко, Сонячний ранок, 1951, 97); Він.. маленький вітрячок може змайструвати (Олесь Донченко, V, 1957, 64).