ВІ́ТРЯНО, присудк. сл. Про наявність вітру. Сьогодні знов тепло, тільки трохи вітряно (Леся Українка, V, 1956, 389); Вітряно було за вікном, видно було, як гнуться, пружинять під поривами вітру високі тополі (Олесь Гончар, Таврія.., 1957, 455).
ВІ́ТРЯНО, присудк. сл. Про наявність вітру. Сьогодні знов тепло, тільки трохи вітряно (Леся Українка, V, 1956, 389); Вітряно було за вікном, видно було, як гнуться, пружинять під поривами вітру високі тополі (Олесь Гончар, Таврія.., 1957, 455).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 689.