Словник української мови

ВІ́ТРЯНИЙ, а, е.

1. Прикм. до вітер. Свіжі вітряні струмені вривалися до кімнати (Анатолій Шиян, Гроза.., 1956, 227); Вітряна сила; Вітряний подих;
//  З вітром. Вона все ходила дивитись,.. Дожидала — нікого не було цілу ніч тую чорну, вітряну (Марко Вовчок, I, 1955, 246); Ранок видався хоч і ясний, а вітряний (Андрій Головко, II, 1957, 335); Посилення вітру надвечір є ознакою настання вітряної дощової погоди (Колгоспник України, 8, 1956, 42);
//  перен. Бурхливий, тривожний. Шуми, шуми, рясне верхів'я, епохо наша вітряна! (Павло Тичина, I, 1957, 142).

2. перен., розм. Легковажний, пустий. Щось віє покривалами тонкими, так прудко-прудко, крутячись у танці... Якісь таємні вітряні дівчата, веселі діти смутної пустині? (Леся Українка, I, 1951, 303);
//  Безтурботний, пустий. Вітряне дитинство зникло за горами. Ми ж були гіллячками, стали яворами! (Андрій Малишко, I, 1956, 230).

ВІТРЯНИ́Й, а, е. Який діє за допомогою вітру. Створює [І. Д. Папанін] там прекрасно устатковану станцію з ангаром для літаків, науковими павільйонами, вітряним двигуном (Видатні вітчизняні географи.., 1954, 148).
▲ Вітряна віспа — інфекційна дитяча хвороба, яка, на відміну від звичайної віспи, не залишає рубців. У дітей [старшого віку].. вітряна віспа спостерігається рідко (Шкільна гігієна, 1954, 313).