ВІ́ВКАННЯ, я, сер., діал. Дія за значенням вівкати і звуки, утворювані цією дією. Чув, як вони [товариші] у воді хлюскалися та били ногами або з вівканням оббризкували себе долонями (Іван Франко, IV, 1950, 396).
ВІ́ВКАННЯ, я, сер., діал. Дія за значенням вівкати і звуки, утворювані цією дією. Чув, як вони [товариші] у воді хлюскалися та били ногами або з вівканням оббризкували себе долонями (Іван Франко, IV, 1950, 396).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 549.