ВІЗНИ́К, а, чол.
1. Людина, яка править кінним екіпажем, найчастіше найманим; фурман. Він [жандарм] казав візникові стати супротив війтової хати (Іван Франко, II, 1950, 35); Хлопець-візник, що служить у Садовських, приніс своїй господині величезного букета (Леся Українка, V, 1956, 385); Візник шалено поганяв коня... (Максим Рильський, III, 1956, 295).
2. Найманий кінний екіпаж. Стукають по бруку колеса візника (Олесь Донченко, I, 1956, 504).