ВЛАДОЛЮ́БЕЦЬ, бця, чол. Той, хто любить владу (в 3 знач.). У злобному тілі владолюбця легко прищепилася жорстокість вельмож (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 18).
ВЛАДОЛЮ́БЕЦЬ, бця, чол. Той, хто любить владу (в 3 знач.). У злобному тілі владолюбця легко прищепилася жорстокість вельмож (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 18).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 702.