ВЛИПАТИ (УЛИПАТИ), аю, аєш, недок., ВЛИПНУТИ (УЛИПНУТИ), ну, неш, док.
1. Потрапляти в
що-небудь липке, грузьке або прилипати до нього.
* Образно. [Турбота:] Він не знає, що робити.. В
твань улипши, йде все глибше, Не надіється на ліпше
(Гете, Фауст, перекл. Лукаша, 1955, 447); Противне
прізвисько шевською смолою влипло в нього — з шкірою
не одірвати (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 26);
// перен.
Щільно прилягати, притулятися. Іноді йому
доводилося на довгі години влипати в двигтючу землю (Олександр Довженко,
I, 1958, 200); Вузька запаска влипла кругом її стану
(Панас Мирний, II, 1954, 374); Мацала двері й уся постаттю
влипла в них, мов думала, що наскрізь виступить
крізь них на тім боці (Андрій Головко, II, 1957, 175).
♦ Влипнути очима (поглядом і т. ін.) в що — пильно
вдивитися в що-небудь. Він міцно влип очима в паротяга
й не може їх одірвати (Григорій Епік, Тв., 1958, 416);
Наче [як] влипнути — добре прийтися, бути добре
припасованим. Кожний казав, що йому чоботи якраз,
наче влипли у хоч добре вони пригодилися тільки
старшому брату (Марко Вовчок, I, 1955, 291); Почервонівши від
щастя, вона взяла золотий перстень, швидко наділа на
пухкого пальчика, відставила руку, глянула... — Як
влип, — засміявся Зуб (Вадим Собко, Справа.., 1959, 21).
2. тільки док., перен., фам. Потрапити в складне,
неприємне становище. — Треба щось діяти, а то так,
чого доброго, можна влипнути в історію (Іван Цюпа,
Назустріч.., 1958, 27); — Я був ні в сих, ні в тих: оце так
улип з своєю майстерністю (Юрій Збанацький, Єдина, 1959, 346);
// Закохатися. — Ти, Вовко, розійшовся, немов
закоханий.. Тепер мені ясно, що ти влип (Олесь Гончар, I, 1954,
308); — Скажи, хороша Оксана Кошик? Бачу, що ти
на грані. Ще трохи — і влипнеш (Павло Автомонов, Коли розлучаються
двоє, 1959, 587).