ВО, прийм., заст., уроч.
1. із знах. в. Уживається в сполуч. з іменником ім'я на позначення того, ради чого щось здійснюється. Для нього [щастя] віддавали все найдорожче, губили себе і других, сльози й кров лились річками во ім'я його (Леся Українка, III, 1952, 550); Славлю труд їх [комуністів] во ім'я свободи, що розсіяв одвічную гать (Володимир Сосюра, Так ніхто.., 1960, 8).
2. із знах. і місц. в. Уживається на позначення стану, в якому хтось перебуває. Еней уздрів свій стан в осаді; Кричить во гніві і досаді, Що Турна лусне тут живіт (Іван Котляревський, I, 1952, 254); І слов'ян сім'ю велику Во тьмі і неволі Перелічив до одного (Тарас Шевченко, I, 1951, 263); — Звиняйте [пробачте], тіточко, я... теє... вашу ласку, Щоб помогли мені піднять на плечі в'язку, Як не во гнів це буде вам (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 123).