ВО́ГНИЩЕ (розм. О́ГНИЩЕ), а, сер.
1. Купа дров,
хмизу і т. ін., що горить. [Карпо:] Розкладу вогнище,
ляжу та й буду думати (Марко Кропивницький, II, 1958, 124); Треба
буде перепливти через річку, швидко назбирати дров на
тім боці і розпалити вогнище (Іван Багмут, Щасливий день..,
1959, 102); Подекуди вже палили вогнища з сухого
бур'яну, біля них грілися трудармійці (Григорій Тютюнник, Вир,
1964, 482).
Піонерське вогнище — вогнище (або його імітація), біля
якого відбуваються урочисті збори піонерів. Піонерське
вогнище під ліском горить (Леонід Первомайський, Райдуга.., 1960, 34).
♦ Домашнє (родинне, сімейне) вогнище — своя
оселя, родина, сім'я. По довголітній розлуці він вернув до
свойого [свого] домашнього огнища! (Іван Франко, VI, 1951, 412).
2. Місце, де розкладали вогонь. На підлозі житла на однаковій віддалі одне від одного знаходилися три.. вогнища з кістковим і дерев'яним вугіллям (Вісник АН УРСР, 12, 1957, 55).
3. перен. Джерело, місце, звідки що-небудь поширюється; центр, зосередження чого-небудь. Тихович побачив, що комісія не змогла злокалізувати філоксеру, не пустити її за межу звісних уже комісії філоксерних вогнищ (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 223); Великим вогнищем польської культури є споруджений у Варшаві силами і коштами Радянського Союзу великий Палац культури і науки (Мистецтво, 5, 1956, 33); Коливання ґрунту.. виникають від поштовху в глибині Землі. Це місце звуть вогнищем, або центром, землетрусу (Про вулкани і землетруси, 1955, 23).