ВОГО́НЬ (розм. ОГО́НЬ), гню, чол.
1. тільки одн.
Розжарені гази, що виділяються під час горіння й світяться
сліпучим світлом; полум'я. У великих печах палав
такий вогонь, що аж на вулиці ставало душно (Михайло Коцюбинський,
II, 1955, 124); Підкинули іще одно поліно, Воно
стріляло, схоплене вогнем (Микола Бажан, Роки, 1957, 306); * У порівняннях. — До вас гості наїхали! — Які? — питаю, а саму як
огнем обхопило (Марко Вовчок, I, 1955, 12).
Мандрівний (блукаючий) вогонь — блідо-синє
світіння, що виникає під час згоряння болотного газу —
метану. Розповів [Тихозоров] про блукаючі вогні на болоті,
про фіолетові плями на воді (Олесь Донченко, II, 1956, 69).
♦ Боятися (стерегтися) як вогню — дуже боятися,
стерегтися. Козаки його [пана] стереглись як огню
(Марко Вовчок, I, 1955, 41); В завкомі його бояться як вогню
(Вадим Собко, Матв. затока, 1962, 232); Вогнем дихати на
кого — дуже сердитися на кого-небудь. [Харитина:]
Бачу і серцем чую, що тут всі против мене вогнем
дишуть (Карпенко-Карий, II, 1960, 245); Вогнем і мечем,
книжн. — з нещадною жорстокістю, знищуючи все. То
було померше село, може, ще старіше, ніж була
Вербівка, може, знесене татарським або польським мечем
та вогнем (Нечуй-Левицький, II, 1956, 261); Іти (йти, піти) [і]
у вогонь і [у] воду за ким, з ким — іти на все, на
будь-який самовідданий учинок заради кого-небудь. Їхній
генерал, улюблений Олександр Васильович [Суворов], що
завжди поділяв з ними всі злигодні бойового життя,
полководець, з яким вони раді були йти і у вогонь і в воду, —
він і тепер з ними, у самому пеклі бою (Спиридон Добровольський, Очаківський
розмир, 1965, 78); Верховодив [Федя] над усіма
хлопчаками.., які йшли за своїм отаманом у вогонь і у воду
(Анатолій Дімаров, І будуть люди, 1964, 13); За Брянським Багіров
справді, не вагаючись, пішов би в вогонь і воду (Олесь Гончар,
III, 1959, 188); Гратися (грати) з вогнем — поводитися
необережно, здійснювати що-небудь небезпечне. — Я
приїхав попередити, щоб ви.. покинули гратися з
вогнем, бо потім пізно буде! Ще ваше щастя, що більших
безчинств не зробили (Михайло Стельмах, I, 1962, 633); Він
за ганебне діло взявся: з вогнем шпигун небесний грав.
З землі Америки він знявся, а на радянську землю впав
(Володимир Сосюра, Щастя, 1962, 47); Диму без вогню не буває
(немає) — на все є своя причина. Кожен давню правду
знав: Диму без вогню немає (Леонід Первомайський, Райдуга.., 1960,
85); З вогню [та] в полум'я — з однієї неприємності в
іншу, що більшу. З вогню він потрапив у полум'я. Втікав
з баржі, щоб не бути розстріляним у Ванні, і ось
примандрував сам до цього проклятого Ванна, щоб його
спіймали тут, як мишу, й розстріляли тепер уже
напевне (Павло Загребельний, Європа 45, 1959, 39); Кидати вогнем
(блискавицею) — сердитись на когось, погрожувати;
Між двох вогнів — про безвихідне, скрутне становище,
коли небезпека загрожує з обох боків. Виходить, між
двох вогнів опинилася [Марина]. З одного боку — молодий
Гризота, а з другого — Баско (Валентин Речмедін, Твій побратим,
1962, 85); Підливати (підлити) масла у вогонь див.
підливати; Пройти вогонь і воду — багато
всього пережити, зазнати; мати складне, небездоганне
минуле. [Кость:] Страх не люблю отих «глиб око
розумних», надто спритних, що пройшли вогонь і воду (Захар Мороз,
П'єси, 1959, 107); Чужими руками вогонь загортати
див. загортати; Як (мов і т. ін.) вогонь з водою хто з ким
— хтось перебуває в непримиренних стосунках з кимсь.
2. тільки одн., перен. Душевне піднесення,
натхнення. Та не має такої сили мій вогонь! І от чому він не
потішив мене в моїй тузі великій (Леся Українка, III, 1952,
690); Біля чийогось двору гурт. Власне, який і гурт:
Грицько-гармоніст. — Е, мало лишилось од того
колишнього Грицька — занепав зовсім: не ті вже кучері
з-під кашкета.. Та й у грі — нема вогню, ледве пілікає
(Андрій Головко, I, 1957, 336);
// чого і без додатка. Пристрасть,
запал. [Кречет:] Коли вогонь шукання гасне...
холоне серце від утоми (Олександр Корнійчук, I, 1955, 127); В огнем,
жагою, пориванням Вона [М. К. Заньковецька] серця палила
всім, Страждання граючи, стражданням Сама була
вона живим (Максим Рильський, I, 1956, 376);
// Про того, хто
має дуже енергійну, запальну вдачу. Параска в її літа
вогонь-дівка була. Весела, співлива... (Костянтин Гордієнко, II, 1959,
239); — Вогонь, не дівчина, — сказав Зуб.. В неї горить
усе під руками (Вадим Собко, Справа.., 1959, 29).
3. Те саме, що вогнище 1. Коло одного шатра горить багаття, висить казанок, а коло вогню сидить циганка в червоній хустці на голові (Нечуй-Левицький, III, 1956, 269); [Лев:] От ліпше хмизу пошукай по лісі та розпали вогонь (Леся Українка, III, 1952, 209); Не доходячи до байрака, він помічає у густоліссі, не так далеко від смолокурні, золотий кущик вогню (Михайло Стельмах, I, 1962, 501).
4. Світло сонця, освітлювальних приладів. О. Хведор
підняв чарку проти свічки. Кришталева чарка неначе
засміялась проти вогню (Нечуй-Левицький, I, 1956, 119); Темно
по хатах. Тільки в Матюхи всі вікна в огнях (Андрій Головко,
I, 1957, 54); Повільно врізалися [новобудови] в тайги
сліпучими лезами електричних вогнів (Олесь Донченко, II, 1956,
9);
// перен. Блиск очей, що звичайно відображає якийсь
внутрішній стан людини. Музо винозора, не сліпи Мене
вогнем твоїх очей безсмертних! (Леся Українка, I, 1951, 133);
Очі йому горять упертим вогнем (Іван Микитенко, II, 1957, 58).
5. тільки одн., розм. Про жар, підвищену температуру тіла. [Комісар:] Важко, товариші... Вогонь пішов у ноги, руки, у жилах розійшовся... (Олександр Корнійчук, I, 1955, 32); Пекла і вогнем розливалася рана У лівім плечі під корою бинтів (Леонід Первомайський, II, 1958, 403).
6. тільки одн. Стрільба з гвинтівок, гармат і т. ін. Справа і зліва озвалися кулемети, взялися люто сікти по мосту перехресним вогнем (Олесь Гончар, Людина.., 1960, 138); — Як я команду дам, щоб огонь відкривали? Горло ж зовсім захрипло (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 261).
7. у знач. виг. Військова команда для здійснення пострілу; наказ стріляти. [Сергій:] Дужче вогонь! Дужче!.. Чекаленко, третій шрапнеллю! (Олександр Корнійчук, II, 1955, 57); Один з солдатів раптом скочив на вікно, розбив його кулаком і подав команду: — Вогонь! (Олександр Довженко, I, 1958, 141).