в означеннях
Тлумачення, значення слова «войовничий»:

ВОЙОВНИ́ЧИЙ, а, е.

1. Який прагне або схильний воювати. Постає кругом по світі Плем'я сміле, войовниче (Іван Франко, X, 1954, 120); Третя доба — мідяна — за срібною хутко настала; Люд войовничий, суворої вдачі, до зброї охочий, Але ж іще не злочинний (Микола Зеров, Вибр., 1966, 302); Скіфи були войовничими племенами (Історія УРСР, I, 1953, 25);
//  Спрямований на розв'язання війни. Войовнича політика імперіалістичних держав.

2. перен. Який веде непримиренну боротьбу з ким-, чим-небудь. В боротьбі з ворожою ідеологією мужніли сили нашої літератури, утверджувалась її войовнича комуністична партійність (Українська література, 10 клас, 1957, 5); Войовничий матеріаліст і атеїст, Писарєв невтомно боровся проти релігійної ідеології та її проповідників (Наука і життя, 12, 1958, 50);
//  Який виражає, виявляє готовність до сутички, суперечки, бійки. Андрій раптом зіскакує й стає в войовничу позу (Степан Васильченко, I, 1959, 156).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, . — Стор. 725.

Коментарі (0)