в означеннях
Тлумачення, значення слова «волочити»:

ВОЛОЧИТИ, очу, очиш, недок., перех.

1. Тягти кого-, що-небудь по поверхні чого-небудь. Гробокопателі в селі Волочать трупи ланцюгами За царину — і засипають Без домовини (Тарас Шевченко, II, 1953, 150); [1-а молодиця:] Знов волочиш граблі? Кажу тобі: візьми на плечі, бо зуб'я поламаєш! (Марко Кропивницький, I, 1958, 482); Кінь захарапудився, обернув і позадкував, волочачи турчина (Іван Ле, Хмельницький, I, 1957, 194);
//  Нести, на собі що-небудь важке або великого розміру, що звичайно торкається землі;
//  Ледве пересувати (чоботи тощо). Ноги хоч ще й не грузли глибоко, та налипало на чоботи, і волочив [Давид] їх, як пудові (Андрій Головко, II, 1957, 79).
Волочити кайдани, заст. — носити на ногах кайдани, відбувати каторгу. Своїх братів, синів свого народу Скликав на конференцію Ілліч. І от зійшлись, тавровані і гнані Царем проклятим, партії сини, Що в Нерчинску вмирали на засланні, В Уржумі волочили кайдани... (Андрій Малишко, I, 1956, 139); Ледве (насилу і т. ін.) ноги волочити — іти дуже повільно, з трудом (від старості, утоми і т. ін.). Він довго не признававсь, що він слабий, насилу волочив ноги, а все-таки ходив на роботу (Нечуй-Левицький, II, 1956, 211).

2. розм. Силоміць (або переконавши) вести кого-небудь із собою; тягнути. — Нас [жінок] сім літ як по морях волочать (Іван Котляревський, I, 1952, 102); — Не розумію, Димцю, — мовив він, хмурячи брови, — чого ти волочиш того Гриця з собою (Іван Франко, III, 1950, 265); [Пріся:] Коли так, другого дня дивлюсь у вікно: волочать мати стару Морозиху до хати (Степан Васильченко, III, 1960, 162).
 Волочити по етапах, заст. — під вартою переводити в'язнів з місця на місце, доставляючи куди-небудь. Випустивши з тюрми, його [1. Франка], слабого, в гарячці,.. волочать.. по етапах, з тюрми до тюрми (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 33).

3. перен., розм. Піддавати судовій тяганині. — Чутка ходила, що Христя задавила хазяйку. Волочили її... (Панас Мирний, III, 1954, 333); — По всіх судах волочать мене (Іван Франко, VI, 1951, 178).

4. Переміщати, перетягати копиці сіна, соломіт з одного місця на інше волоком (мотузком і т. ін.). Раз край дороги Влас копиці волочив. Вродило сіно (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 81).

5. Розпушувати бороною зорану землю до або після сівби. Ой там удівонька Та пшениченьку сіє. Ой, посіявши, Стала волочити (Народна лірика, 1956, 328); Старий Максим волочив яру пшеницю (Василь Стефаник, I, 1949, 203); Данько почав волочити посірілу від сонця ріллю (Іван Цюпа, Три явори, 1958, 34).

6. техн. Виготовляти дріт і т. ін. на волочильні.
Волочити життя (дні, вік) — вести безрадісне життя, повне горя та невдач. Сумне й недоладне прийшлося січовикові волочити життя на старість... (Панас Мирний, II, 1954, 85).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, . — Стор. 733.

Коментарі (0)