ВОЛОТО́К, тка, чол. Зменш. до волот. Цвіли [очерети], повикидавши свої пухкі, кучеряві волотки, легенькі, як пух (Нечуй-Левицький, III, 1956, 342); В невисокому, але чистому, з повними волотками просі жагуче підпадьомкали перепелиці (Василь Козаченко, Нові Потоки, 1948, 136).