ВОНЮ́ЧИЙ, а, е, розм., рідко. Те саме, що смердючий. Ся улиця вела у пекло, Була вонюча і грязна.. Од диму вся була чадна (Іван Котляревський, I, 1952, 127); Увечері в хаті у Горпини на столі стояв вонючий каганець і неясно горів (Грицько Григоренко, Вибр., 1959, 124).