ВОРКІ́Т, кота, чол.
1. розм., рідко. Те саме, що воркотун. Тоді вже згадав я, що той Назарко на цілу округу жіночий воркіт і такий на це діло здатний (Марко Вовчок, VI, 1956, 294).
2. Ласкава назва-прикладка до слова кіт. Кіт-воркіт біля воріт Чеше лапкою живіт (Андрій Малишко, I, 1956, 365).