ВОРО́НЯЧИЙ, а, е. Прикм. до ворона 1 й ворон 1 1.
Все похмуре подвір'я нагадувало вороняче гніздо (Степан Чорнобривець,
Визволена земля, 1959, 28);
// Власт. вороні й ворону
На високих зелених тополях і кленах хмарами
гніздилися ворони, заглушаючи людські голоси своїм неугавним
воронячим галасом (Іван Ле, Право.., 1957, 221).
▲ Вороняче око (Paris, L.) — багаторічна
трав'яниста рослина родини лілійних, яка дає одну чорну
отруйну ягоду на кінці стебла.
Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 741.