Словник української мови

ВОРО́НЯЧИЙ, а, е. Прикм. до ворона 1 й ворон 1 1. Все похмуре подвір'я нагадувало вороняче гніздо (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1959, 28);
//  Власт. вороні й ворону На високих зелених тополях і кленах хмарами гніздилися ворони, заглушаючи людські голоси своїм неугавним воронячим галасом (Іван Ле, Право.., 1957, 221).
▲ Вороняче око (Paris, L.) — багаторічна трав'яниста рослина родини лілійних, яка дає одну чорну отруйну ягоду на кінці стебла.