ВПРА́ВА, и, жін.
1. Розвиток певних якостей, навичок
постійною, систематичною роботою. Вивчила недавно..
граматику [італійську] і тепер для вправи читаю
книжки (Леся Українка, V, 1956, 33); Щоденна вправа на добрім
інструменті здавалася їй перспективою на недалекий
побут [перебування] в консерваторії (Ольга Кобилянська, III, 1956,
327);
// Спроба опанувати якусь справу, набути певного
вміння. Тепер не пригадую, щоб у семінарії я оддавався
своїм літературним вправам (Степан Васильченко, IV, 1960, 16);
Поштар теж побачив у вікно дідові вправи на велосипеді
(Олесь Донченко, VI, 1957, 55).
2. Спеціальне завдання, що виконується для набуття
певних навичок або закріплення наявних знань. Він
сідав до фортеп'яна і починав грати зразу обов'язкові
вправи (Іван Франко, VII, 1951, 249); Михайло.. дивився на
Ляського, що в цей час показував різні гімнастичні вправи
(Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 115); Патер Алоїзій легко надав
знайомству вигляд шкільних вправ із латині (Зінаїда Тулуб,
Людолови, I, 1957, 148).
Вільні вправи див. вільний.