ВПРАВЛЯТИ 1 (УПРАВЛЯТИ), яю, яєш, недок., ВПРАВИТИ (УПРАВИТИ), влю, виш; мн. вправлять; док., перех.
1. в що. Вставляти, всувати щось кудись, у
що-небудьт закріплюючи. Ведмідь який, а й то кільце
в губу вправляють (Номис, 1864, № 4228); Одні дівчата
витискають гострою машинкою листя та пелюсточки,
другі вправляють дроти в те листя (Леся Українка, III,
1952, 491); Дмитро надів вуздечку, вправив у рот вудила
і вивів жеребця з конюшні (Степан Чорнобривець, Потік.., 1956, 289).
♦ Хоч у рамці (рямця і т. ін.) вправ — гарний,
вродливий. Зате в Степана Семеновича дочки — кожну
хоч у рямця вправ! (Панас Мирний, II, 1954, 107).
2. мед. Повертати, вставляти на місце вивихнуті
суглоби, переламані кінцівки тощо. З'ясувавши, що
невідомий звихнув праву ногу і ліву руку, гідролог одразу ж
почав їх вправляти (Микола Трублаїні, I, 1955, 397); — І живий
буде твій сусід, і танцюватиме, так добре
переламану кістку Людмила Олексіївна вправила, все на
місце поставила (Антон Хижняк, Невгамовна, 1961, 178).
♦ Вправляти (вправити) в гумор кого, рідко —
викликати в кого-небудь веселий настрій. Старе угорське
вино.. розігріло стару кров і вправило його в.. веселий гумор
(Іван Франко, VIII, 1952, 211); Вправляти (вправити) мозок
(душу) кому, фам. — переконувати кого-небудь у
неправильності його дій, поведінки. [Горлов:] Вправ йому
мозок, щоб газетярів мені не кривдили (Олександр Корнійчук, II, 1955, 11);
[Арсен:] Піти хіба у райпартком, поговорити...
Там би йому душу вправили! (Захар Мороз, П'єси, 1959, 268).