Словник української мови

ВПРАВНИЙ 1, а, е. Який має певні навички, уміє щось добре й швидко робити. Руки були в обох натруджені, шкарубкі, мозолясті, — такі меткі та вправні в роботі і такі незграбні без діла (Юрій Смолич, Мир.., 1958, 54);
//  Який досконало опанував якусь професію, набув певного вміння тощо. Кінь, відчувши на собі вправного вершника, рвонувся з місця одразу в галоп і швидко зник за рогом вулиці (Анатолій Шиян, Гроза.., 1956, 277); Мефодіїв супротивник був вправним вояком (Антон Хижняк, Д. Галицький, 1958, 512); Толя був дуже вправний фізкультурник, і всі йому заздрили (Олександр Копиленко, Сонячний ранок, 1951, 105);
//  Добре натренований. Вона [література] повинна при всім реалізмі в описуванні також аналізувати описувані факти.. До такої роботи не досить уже вправного ока.. — тут вже треба знання і науки (Іван Франко, XVI, 1955, 11);
//  Спритний. М'яч стукався об сірий асфальт, підскакував вище голови, і кореєць ловив його швидким і вправним рухом руки (Олесь Донченко, III, 1956, 202); Дивлячись на його вправні удари сокирою, важко було повірити, що йому скоро вісімдесят (Василь Кучер, Дорога.., 1958, 205).

ВПРАВНИЙ 2 див. управний.