Словник української мови

ВПИРАТИ 1 (УПИРАТИ), аю, аєш, недок., ВПЕРТИ (УПЕРТИ), увіпру, увіпреш, док., перех., фам. Із силою, часто проти чийогось бажання вкладати, втискати, вкидати і т. ін. кого-, що-небудь кудись. Тут різні душі походжали, Все думали та все гадали — Куди-то за гріхи їх впруть (Іван Котляревський, I, 1952, 143); Максим відразу побачив, що напасники намагають до того, щоб вперти їх до середини хати (Іван Франко, VI, 1951, 81);
//  перев. док. Вкласти дуже багато чого-небудь у щось. — Мерзота! — скрипіли зуби, а руки все ще виміряли міну. — Динаміту скільки вперли! (Іван Ле, Міжгір'я, 1953, 244).

ВПИРАТИ 2 див. упирати 1.